елементи операційних витрат

елементи операційних витрат

Розділ iii звіту про фінансові результати заповнюють акціонерні товариства, прості акції або потенційні прості акції яких відкрито продаються та купуються на фондових біржах, включаючи товариства, які перебувають у процесі випуску таких акцій. У статті скоригована середньорічна кількість простих акцій наводиться середньорічна кількість простих акцій в обігу, скоригована на середньорічну кількість потенційних простих акцій. У статті чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію наводиться показник, що розраховується діленням різниці між сумою чистого прибутку (збитку) і сумою дивідендів на привілейовані акції на середньорічну кількість простих акцій в обігу.

У статті скоригований чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію відображається показник, що розраховується діленням скоригованого чистого прибутку (збитку) на скориговану середньорічну кількість простих акцій в обігу.

Розрахунок середньорічної кількості акцій, чистого прибутку (збитку) на одну просту акцію та їх коригування здійснюється згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 24 прибуток на акцію. У статті дивіденди на одну просту акцію відображається показник, який розраховується шляхом ділення суми оголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуються дивіденди.

Найменування показника код рядка за звітний квартал за звітний рік 1 2 3 4 матеріальні затрати 230 148, 7 80, 0 витрати на оплату труда 240 1500, 1 916, 9 відрахування на соціальні заходи 250 477, 0 304, 3 амортизація 260 316, 7 208, 7 інші операційні витрати 270 18852, 9 28761 разом 280 21295, 4 30271, 1. Назва статті код рядка за звітний квартал за звітний рік середньорічна кількість простих акцій 300 скоригована середньорічна кількість простих акцій 310 чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію 320 скорегований чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію 330 дивіденди на одну просту акцію 340. Оборотные средства компании в основном сформированы за счет заемных средств, основным источником которых являются прямые кредиторы и фискальная система. Коэффициент автономии 0, 214 0, 532 коэффициент маневренности - 0, 168 0, 113 чистые текущие активы 425436 434622, 100 доля чистых мобильных средств в их общей величине - 0, 168 0, 113 коэффициент финансовой устойчивости 0, 214 0, 532 платежеспособности.

Коэффициенты текущей ликвидности 0, 95 1, 7 коэффициенты быстрой ликвидности 0, 88 1, 02 коэффициент концентрации собственного капитала 0, 21 0, 53 коэффициент концентрации заемного капитала 0, 79 0, 47 соотношение заемного капитала к собственному 3, 61 0, 88 результирующие.

Несоответствие данного коэффициента нормативному значению (больше 0, 2) говорит о том, что предприятие не способно сохранить свой капитал, а также о зависимости предприятия от кредиторов при формировании оборотных средств. Чистые текущие активы — это показатель, характеризующий разницу между текущими активами (оборотными средствами) и текущими пассивами (краткосрочными кредитами и кредиторской задолженностью). Оценивая ликвидность предприятия, анализируется его способность своевременно и в полном объеме погасить текущие обязательства — краткосрочную кредиторскую задолженность. Коэффициент текущей ликвидности — дает общую оценку ликвидности активов, показывая, сколько гривен текущих активов предприятия приходится на одну гривну текущих обязательств. Проанализировав значение показателя можно сделать выводы о его несоответствии нормативным уровням, хотя в последний год видна тенденция его увеличения. Коэффициент быстрой ликвидности учитывает качество оборотных активов и является более строгим показателем ликвидности, так как при его расчете учитываются наиболее ликвидные активы (запасы не учитываются). Коэффициент концентрации собственного капитала характеризует возможность предприятия выполнить свои внешние обязательства за счет использования собственных средств, независимость его функционирования от заемных средств. Для забезпечення обліку витрат підприємства в рамках розподілу їх між господарськими процесами, виробництва та видами продукції планом рахунків передбачено рахунки класів 8 і 9. Кожне підприємство виходячи із специфіки своєї господарської діяльності вибирає ту іншу сукупність рахунків і закріпляє прийняте рішення наказом про облікову політику.

Залежно від напрямку статутної діяльності, підприємства дуже істотно відрізняються одне від одного за технологічним процесом, за організаційною структурою, за взаємозв’язками з партнерами та контрагентами, а також за взаємозалежністю між окремими структурними підрозділами всередині себе.

При цьому особливе значення має правильна організація та своєчасність обліку витрат за видами продукції (робіт, послуг) і підрозділами, тобто правильна організація аналітичного обліку.

Аналітичний облік витрат на виробництво кожне підприємство організовує до характеру виробничого процесу, а також особливостей продукції, що випускається, або робіт, що виконуються (послуг, що надаються). Базуючи на загальних правилах ведення бухгалтерського обліку, бухгалтерія підприємства забезпечує працівників інформацією, необхідною для контролю, аналізу та планування господарської діяльності, а також для прогнозування фінансових результатів. Дані аналітичного обліку використовуються при складанні внутрішньої звітності, яка будується на інформації про види і кількість продукції, про центри відповідальності і статті витрат. За статтями витрат, видами продукції та вироб - ничими підрозділами (цехами, дільницями) з ви - діленям на окремий рахунок обслуговіючих підп - риємств (житлово - комунальних, оздоровчих, культурних та інших установ, що перебувають на балансі підп - риємства) за найменуваннями або групами (видами) реалі - зованих виробничих запасів. Рахунки класу 9 призначені для узагальнення інформації про витрати за всіма видами звичайної діяльності та видами операцій, пов’язаними з надзвичайними подіями.

Формування інформації про витрати, понесені підприємством у процесі звичайної діяльності, здійснюються у розрізі груп операцій, що належать до звичайної діяльності. Промислово - виробничих, торгових і виробничих операцій з виконанням робіт і надання послуг, а також звичайних операцій, не пов’язаних з основною діяльністю підприємства та фінансових операцій. Місця виникнення витрат - це структурні підрозділи, в яких відбувається споживання ресурсів у виробничих, збутових, адміністративних та інших цілях, пов’язаних з оборотом коштів підприємства. Під терміном носій витрат слід розуміти продукцію підприємства (включаючи роботи та послуги), яка в той чи інший момент може перебувати на різних дореалізаційних стадіях, починаючи від стадії придбання запасів, призначених для її випуску.

Економічний елемент – однорідний первинний вид витрат на виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг), в якій у межах підприємства неможливо розкласти на частини.

Статті витрат – певний вид витрат, що створюють собівартість як окремих видів продукції, так і сукупності витрат на товарну продукцію підприємства загалом. Витрати на управління – включають витрати на утримання й обслуговування апарату управління виробничими та невиробничими підрозділами, а також витрати на утримання й обслуговування апарату управління підприємства (адміністративні витрати). Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції; їх можна прямо включити до собівартості за відповідними об’єктами обліку, не враховуючи їх на збірно - розподільчих рахунках. Точніше, прямі витрати є сукупною вартістю ресурсів, втілених у продукції; до вартості таких ресурсів належать і жива праця у відповідній оцінці, яка, своєю чергою, включає заробітну плату та соціальне страхування найманих працівників, зайнятих безпосереднім виготовленням конкретних видів продукції. Непрямі витрати протягом звітного періоду обліковуються на збірно - розподільчих рахунках, а потім за встановленою методикою деякі з них розподіляються між окремими видами продукції, а деякі списуються безпосередньо в дт результативного рахунка. У складі собівартості продукції прямі витрати поділяються за статтями, кожна з яких, як правило, відповідає певному елементу витрат, а непрямі утворюють комплексні статті, які складаються з витрат, що містять кілька елементів. Розмір постійних витрат не залежить від обсягу випуску продукції, їх питомий розмір у складі загальних витрат, що зменшують фінансовий резельтат, при збільшенні обсягу випуску скорочується, а при зниженні – збільшується. Крім того, такі специфічні рахунки, як 978 і 979, якими користуються виключно страхові організації, ніяк не можуть належати до “інших витрат”, оскільки насправді є для страхових організацій основними.

Що стосується такого умовно - витратного рахунку 98 “податок на прибуток”, то цей рахунок випадає з цього ряду, оскільки не відповідає жодній із наведених ознак. Вартість матеріальних ресурсів за елементом “матеріальні затрати” формується виходячи з цін на їх придбання без урахування пдв, включаючи всі витрати, які супроводжують таке придбання. Процедура бухгалтерського обліку використання матеріалів залежить від характеру виробництва, порядку подання матеріалів на робочі місця та інших умов, створеного на конкретному підприємстві. На підставі даних цих документів складаються розробні таблиці розподілу витрат матеріалів, поворотних відходів, заробітної плати і інших елементів, що становлять собівартість певних видів продукції. Адже в такому угрупуванні “тоне” показник собівартості продукції, зокрема, якщо йдеться про різні ступені її формування, починаючи від цехової собівартості. Калькулювання собівартості – це обчислення в грошовому вираженні витрат на виробництво та реалізацію продукції, робіт і послуг за встановленими статтями витрат. Угрупування витрат за статтями калькуляції дозволяє виділити витрати, безпосередньо пов’язані з технічним процесом, і витрати, що стосуються обслуговування виробництва і управління. Загальновиробничі витрати, включаючи витрати на утримання й експлуатацію обладнання, обліковуються за кожним цехом (дільницею) окремо, а та їх частина, що розподіляється, наприкінці звітного періоду списується в аналітичному розрізі відповідних видів продукції. На підприємствах з безцеховою структурою управління певна частина витрат на обслуговування виробництва й управління (заробітна плата майстрів, витрати на утримання і ремонт приміщення) обліковуються у складі адміністративних витрат. Собівартість робіт і послуг, що виконуються одними цехами для інших цехів одного підприємства, визначається виходячи з фактичної суми основних витрат, витрат на утримання й експлуатацію обладнання та цехових витрат. Витрати на підготовку й освоєння виробництва, пов’язані з обробкою нових видів виробів, їх підготовкою до промислового виробництва, і з розробкою нових технологічних процесів. Вони спочатку обліковуються в складі витрат майбутніх періодів, а потім поступово списуються на собівартість продукції виходячи з планового терміну їх повного відшкодування й планованого обсягу випуску продукції в цей період. Статтю втрат від браку включають в калькуляцію тільки на виробництвах, де повністю запобігти таким втратам неможливо через приховані вади сировини і матеріалів, що спричиняють брак під час обробки, та з інших неусувних причин.