назвіть історичні передумови формування філософії нового яасу

назвіть історичні передумови формування філософії нового яасу

Характеризуючи філософію xvii—xviii ст необхідно в першу чергу через характеристику епохи глибоко усвідомити, чому саме у цей час в історії боротьби матеріалізму та ідеалізму стався переворот — історична ініціатива переходить до матеріалізму; чому саме матеріалізм стає основною формою філософських поглядів нового класу, що йшов до влади, — буржуазії; чому саме матеріалізм xvii і особливо xvііі ст. Але оскільки потреби практики вимагали нових знань, то це об’єктивно вело до необхідності узагальнення їх, до розвитку теорії, у тому числі й філософії, і перш за все таких її розділів, як теорія пізнання, методи пізнання тощо. Тому другою характерною ознакою розвитку філософії нового часу було те, що саме в цей час складаються два неначе протилежні, але взаємообумовлені напрями в теорії пізнання — емпіризм і раціоналізм. Вона обстоювала свої засадові принципи в боротьбі з феодальною ідеологією, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні на­дбання епохи відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв’язок з проблемами ме­тодології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний за­сіб морального й соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи й щастя. Емпіризм проголошує, що наукове пізнан­ня отримує основний зміст від чуттєвого досвіду, у знаннях не­має нічого, чого раніше не було б у чуттєвому досвіді суб’єкта пі­знання. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність ро­зуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, чуттєво - сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм уважали математику, а головними ха­рактерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність і суттєвість. Головне своє завдання філософія нового часу вбачала в роз­робці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. і якщо італія та іспанія у цей час переживали стан феодальної реакції, духовного і культурного занепаду, то у північних країнах — в англії, голландії, почасти франції — поступово розвивалися мануфактурне виробництво, торгівля, високого рівня сягнула наука, формувалася нова культура. Філософія нового часу утверджує свої засадничі принципи у боротьбі із середньовічною схоластикою, виступаючи як продовження і духовний спадок доби відродження — реформації. Віддзеркалюючи нові реалії суспільного життя, вона не просто підсумувала духовний досвід попередніх століть, а й пішла значно далі, формулюючи власні проблеми і розв язуючи власні завдання. Якщо спробувати визначити центральну ідею нової філософії, то такою є саме наукове пізнання як головний засіб морального й соціального оновлення людства, утвердження гідності й могутності людини, як джерело її свободи і щастя. Подолання феодальних порядків, які, на думку ідеологів буржуазних революцій, спотворювали справжню природу людини, виступало як критика старих передсудів і забобонів, тієї несправедливості, що грунтувалася на омані й облуді. Створення нових суспільних умов життя людини розглядалося ними як утвердження вічної істини й справедливості, невід ємних прав людини, що випливають із самої її природи.

Тому пізнання природи, людини і суспільного життя стає найважливішим об єктом філософської рефлексії, а обгрунтування наукових засад пізнання і способів його отримання — її основним завданням. Філософія нового часу була реакцією на потребу прогресивного розвитку самої науки, результатом теоретичного осмислення тих революційних змін, що відбувалися у духовному житті суспільства. Створена ним геліоцентрична система світу суперечила вченню арістотеля — птолемея, відкинула принцип телеології у поясненні природи, стверджувала ідею єдності й однорідності світу.

Коперника продовжили йоганн кеплер, який відкрив закони руху планет сонячної системи, привівши тим самим геліоцентричну теорію в струнку систему, і галілео галілей (і564—1642) — один із засновників сучасного природознавства. Утвердження природничо - наукового підходу, якісно нових уявлень про світ, основоположних принципів нової науки відбувалося в атмосфері гострої ідейної боротьби.

Філософія ж не лише підсумовувала чи теоретично узагальнювала ті процеси, що відбувалися у царині природничої науки, але й брала безпосередню участь у формуванні нового природознавства. Функції філософії щодо цієї науки полягали у її світоглядному і методологічному обгрунтуванні, виробленні відповідної онтології, принципово нових уявлень про природу як основи її конкретно - наукового пізнання, були закладені основи детерміністської картини світу та матеріалістичного розуміння природи.

На противагу античним та середньовічним уявленням про довершений, гармонійний, живий і одухотворений космос природу починають уявляти як безмежну, однорідну тілесну субстанцію, різноманітні властивості якої можна визначити суто кількісними методами.

Метафізичне протиставлення матеріального і духовного світів, проблема співвідношення душі й тіла, антиномія сцієнтизму і гуманізму, природної необхідності та людської свободи.

Важливим досягненням на цьому шляху стає розуміння об єктивності природних процесів, вироблення самого поняття об єктивного закону природи, пізнання якого оголошується метою природничої науки.

Пошуки відповіді на питання, що постали перед філософією нового часу, відбуваються у безперервному обміні думками, співставленні й навіть зіткненні протилежних ідей. Лише у творчій атмосфері спілкування вчених багатьох країн і національностей, різних напрямів і орієнтацій виникла ціла низка оригінальних філософських систем.