українська література 19 ст реферат

українська література 19 ст реферат

Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у xvi столітті, коли значна частина найбільш освічених вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ я, ополячилася. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження. У xix столітті нові потреби управління й економічного розвитку, особливо з появою капіталістичних відносин, примусили уряд спеціально займатися питаннями освіти.

Якщо на початку xviii століття практично кожне українське село мало початкову школу, то до його кінця, після закріпачення селян, вціліли лише одиничні школи, які утримувалися на кошти батьків. Так, дмитро миколайович бантиш - каменський — вихід української історичної науки і всього українознавства на якісно новий рівень пов язаний з ім ям професора київського університету в. Арешт і заслання у росії під час першої світової війни, обрання головою центральної ради у 1917 році, еміграція, повернення до срср, робота в академічних дослідницьких інститутах. Грушевського, яка з кінця 30 - х років зазнала гоніння і стала практично недоступною, повернулася до читачів вже за наших днів і з кінця 80 - х років суттєвим чином вплинула на сучасну українську історичну науку.

На основі історичного аналізу драгоманов приходить до найважливішого висновку — національні проблеми українці можуть вирішити тільки разом з соціальними.

Гумористичний і сатиричний тон творів котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був харківський університет. Безумовно, переломною в становленні української літературної мови і суспільному визнанні української літератури стала творчість тараса григоровича шевченка. Брюллова, навчання в академії мистецтв, участь у кирило - мефодіївському товаристві, арешт і 10 - літня рекрутчина з забороною писати і малювати, смерть незабаром після повернення з заслання. Рішучий протест проти кріпацтва, захист свободи і гідності особистості, захоплення народними і національно - визвольними рухами, заклик до суспільної справедливості. У 1828 році офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних труп. Пізніше трупа декілька разів розділялася, але, що цікаво, всі чотири оформлені колективи продовжували працювати яскраво, мали великий успіх в україні, на півдні росії (тому що трупи були пересувними). Як відомо, наддніпрянці, що не мали можливості вільно друкуватися в росії, широко користувалися допомогою галицьких письменників і суспільних діячів, насамперед і. Об єктивні соціально - економічні зрушення, пов язані з перебудовою суспільства на ринкових засадах, ставили на порядок денний реформування й інших сфер тогочасного суспільства. Отже, незважаючи на спротив влади, в українському народі визрівали й діяли патріотично налаштовані сили, в усіх сферах суспільства поступово, але невпинно розвивався процес національного самоствердження. Після восьмимісячного ув язнення франко ще активніше включається в громадсько - політичну роботу, допомагає в організації гуртків у львові, дописує до польської газети „praca, знайомиться з працями карла маркса й ф. Розійшовшися з народовцями, які побоювалися його радикально - соціалістичних і революційних ідей, франко пробував заснувати незалежний орган і для здобуття підтримки двічі їздив до києва — 1885 і 1886 рр. Франко реабілітувався у львівському університеті з історії української літератури, але професури не здобув через опір намісника бадені і галицьких реакційних кіл. Журналістику, до чого призвела його стаття у віденській газеті „die zeit, в якій він назвав міцкєвіча поетом зради (der dichter des verrates), франко повністю віддається спільно з грушевським і в. У цих віршах немає оспівування конкретних історичних подій чи осіб, у них відтворено загальні риси козацтва, їх побут, звичаї, специфічний спосіб життя („воля”, „орел”, „запорожець”, „січа”). Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Нечуя - левицького у використаннi всiх художнiх засобiв мови, у вираженнi авторської позицiї — людина не повинна втрачати самоповаги за будь - яких обставин i разом з тим поважати право iнших на власну гiднiсть. Найголовніше у творах манжури – це логічний, послідовний аналіз буденного народного життя з його злигоднями й клопотами, свідоме наголошення на обставинах, які оточують ліричного героя. Однак конкретні описи і картини, пов язані з економічним становищем села аж до географічно - етнографічної деталізації, зовсім не свідчили про брак поетичної фантазії чи брак майстерності у використанні зображувальних засобів, а становили одну з специфічних неповторних ознак художньої манери і. Поезія “щира молитва” – дотепна, їдка сатира, в якій поет демонструє вміння на конкретному матеріалі малювати соціальні картини дійсності, будувати сюжетний вірш. Хоч спочатку у читача виникає сміх, але потім приходить розуміння глибокої іронії, яку хотів передати нам автор, змальовуючи жахливий стан селенства і свавілля панів. Починаючи з кінця xviii століття - трагічна доба в історії україни, коли завершено було ту послідовну політику позбавлення україни не тільки державності, а й національних досягнень та культурних здобутків попередніх століть. ) передали правобережжя російській імперії, але в перших часах продовжувало воно економічні зв язки з польщею та західною європою, яка довгий час дивилася на правобережжя очима польщі й вважала, що російське панування тимчасове.

Реформи 1861 року, звільнення селян, конкуренція промислового капіталу - російського і західноєвропейського - викликали гостру потребу в новому виді транспорту - в залізницях. Цей факт так глибоко порушив інтереси україни, що навіть у російському виданні (центрального статистичного комітету міністерства внутрішніх справ) року 1864, в брошурі про напрямок залізниць в південно - західній росії зазначалось. Яснопольський у своїй капітальній праці про географічний розподіл державних прибутків і витрат росії аналітичним шляхом з ясував, якою послідовною була система колоніального визиску і національного пригнічення, що її російський уряд запровадив в україні. Він писав, що процес капіталістичного розвитку російської імперії (економічна європеїзація) мусить привести її до політичної європеїзації, прилучення до кола буржуазно - конституційних держав, до перемоги національно - визвольних елементів і врешті - до розпаду російської імперії. Було те, що вони у своїх дослідах довели, що україна є окремий господарчий терен; територіальна проблема української економіки зв’язана з національними та соціальними інтересами.

Політика російської імперії супроти культурних цінностей україни була своєрідною формою імперіалізму росія намагалася забрати з україни все, що вона мала цінного, не тільки збіжжя, сало, а пізніше - цукор та руду.

Фахівців для виправлення біблії, творіння четі мінеї, мистецтва, церковного співу, театральних вистав, навчання царських дітей, організації шкіл, навіть шевців, кравців, ремісників, городників - все це щедро давала україна. Завадовський, українець, голова комісії об учреждении народных училищ, вимагав від київського митрополита року 1789 присилати вчителів з київської академії, бо вони найкращі і сприяють довір ю народу до шкіл. Великий попит на українців був у колегії закордонних справ, де завжди були потрібні перекладачі серед української інтелігенції було багато знавців латини, грецької, польської, німецької, турецької мов, яких виряджали з посольствами до різних міст європи.

Кількість українців у різних російських установах, у різних галузях культури збільшується одночасно з тим, як зменшуються можливості знайти відповідні посади, відповідно використовувати свої здібності в україні, їх поглинала російська імперська культура і часто потрібні дослідження генеалогічні, антропологічні, психоаналітичні, щоб встановити українське походження особи.

Офіційно кооптовано величезну південну україну з її серцем - запоріжжям, і її стали вважати за нову росію на підставі адміністраційної термінології xviii ст. Антоновичем на чолі, оголосив конкурс на курс історії україни і дав програму цієї праці (там були правобережна, лівобережна, слобідська україна, але не було південної), - потрібні були праці істориків, щоб довести, що новоросія це південна україна. Дуже багато українських вчених працювали в університетах, духових академіях, політехнікумах, технічних інститутах та інших високих школах, в російській академії наук, у воєнній академії. Юркевич, академік російської, чеської, паризької та української академій наук; основоположник геохімії та біогеохімії, іменем якого названо мінерал - вернадіт - в. За нього йде суперечка між двома таборами - російським і українським, хоч не викликає сумніву походження його від роду сковороди по матері і походив він з українського роду й по батьківській лінії. Полягала в тому, що, на відміну від xviii ст у тому столітті почали вважати за росіян (русских) усіх, що працювали в російських установах, розмовляли російською мовою, друкували твори в російських часописах і т. Не зважаючи на практичну мету, ця праця принесла велику користь українській культурі, викликала інтерес до минулого, збудила почуття національної гідності. Дівович написав разговор великороссиии с малороссиею в честь, славу и захищение малороссии, в якому доводив, що україна (малороссия) добровільно вступила в персональну унію з великоросією. Дата написання цього твору та ім я автора залишилися таємницею до наших днів, не зважаючи на те, що це була одною з найпопулярніших книг в україні в першій половині xix ст. історія русів - блискучий політичний трактат, автор якого сховався за ім я архиепископа георгія кониського, і понад сто років дослідники не можуть розшифрувати цього псевдоніма й виявити дійсного автора. Геніальні твори шевченка знайшли родючий ґрунт у серцях українців - і знатних панів, і неписьменних селян, вони будили приспані почуття, надії, що прокинеться воля, козак заспіва. Обмеження українства в росії сприяло передачі великих матеріальних коштів і ще більших, духових - галичині та участи українських інтелектуальних сил у товариствах та виданнях галичини.

Цим сприяли вони національному та політичному розвиткові галичан, виводячи їх з того своєрідного гетто, що створило німецьке панування - до широкого національного та громадського життя українського народу.

Молодь, що з дитинства вбирала віру в українські національні сили, що в школі середній та високій знаходила українські гуртки, що захоплювалася красою українського театру.

На тарасовій горі, 1890 року, коло канева, на могилі шевченка, група юнаків засновує братство тарасівців і офірує своє життя справі звільнення україни.

Щоб розуміти вибух революції 1917 року і постання української самостійної держави, треба врахувати величезну підготовчу працю, яку під гнітом окупантів невпинно вело українське громадянство, ті селянські та робітничі повстання, що характеризують кінець хіх ст. Вороний опублікував у літературно - науковому віснику відкритий лист до українських письменників, в якому закликав надсилати твори, в яких були б усунуті набік різні заспівані тенденції та вимушені моралі, де було б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би … блакитного неба. Оскільки український реалізм початку хх століття був здебільшого народницьким, селянським реалізмом, остільки антинародництво стало важливою засадою модерністів. Прозвучали заклики до оновлення і розширення проблемно - тематичного діапазону, відходу від переважно селянської тематики, характерів, зрештою, мови, лексики.

Нарешті, на противагу народницькому реалізмові, модернізм відстоював пріоритет індивідуального над колективним, права особистості, а не абстрактні інтереси суспільства, в жертву яким приносилися особисті пориви.

Поставали складні невідступні питання про те, в якому напрямі слід розвиватись українській культурі, на які взірці їй належить орієнтуватись і якою бути взагалі. Натхнені відчуттям власної місії та зростаючою аудиторією, письменники, художники й учені з захопленням поринули у створення нового культурного всесвіту.

Марксистські письменники пропагували думку, згідно з якою для здійснення своїх завдань революція, крім суспільно - політичної сфери, повинна сягнути і в область культури.

По - перше, пролетарську культуру можна створити, відкинувши традиції й зразки минулого; по - друге, у творенні цієї культури повинні брати участь народні маси.

Заявивши, що для мас треба створювати таку літературу, яку вони хочуть, ця організація заснувала мережу письменницьких гуртків, котра незабаром охопила 200 письменників і тисячі початківців. Завдання нашого часу в царині мистецтва полягає в тому, щоб приземлити мистецтво, зняти його з п єдесталу на землю, зробити його потрібним і зрозумілим для всіх. У групу входили костянтин гордієнко, олександр довженко, олесь досвітній, михайло йогансен, олександр копиленко, іван микитенко, валер ян поліщук, володимир сосюра, іван сенченко, павло тичина, микола хвильовий та ін. Після розпаду гарту частина його членів (серед них микола куліш, павло тичина, микола бажан, петро панч, юрій яновський та іван сенченко) утворили елітарну літературну організацію вапліте (вільна академія пролетарської літератури) на чолі з миколою хвильовим. Продемонстроване ним у таких наступних збірках, як замість сонетів і октав, вітер з україни, мистецьке володіння словом не лишало сумніву в тому, що твори тичини є справжньою віхою в розвитку української поезії. Поезії максима рильського, що публікувались у збірках під осінніми зорями, синя далечінь, тринадцята весна, були стриманими, філософськими й глибоко вкоріненими у класичні традиції заходу.

Серед багатьох інших поетів того часу на особливу увагу заслуговують микола зеров, павло филипович, михайло драй - хмара, євген плужник, володимир сосюра, микола бажан і тодось осьмачка. У синіх етюдах, що пройняті тонким почуттям слова, симбіозом романтичності й грубого реалізму, микола хвильовий оспівує революцію, в той час як в осені і я він відображає її суперечності й своє зростаюче почуття розчарування нею. У романі місто скептично - містичний валер ян підмогильний описує, як українському селянинові безбідно жити в чужому для нього місті завдяки тому, що він відмовляється від кращих селянських цінностей. Три його п єси — народний малахій, мина мазайло і патетична соната — викликали сенсацію своєю модерністською формою і трагікомічним трактуванням нової радянської дійсності, російського шовінізму, малоросійської ментальності, анахронічного українського націоналізму, духовної незрілості комуністів - доктринців. імена ярослава галана, степана тудора, петра козланюка, ярослава кондри, олександра гаврилкжа, василя бобинського, катерини гриневичевої, мирослави сопілки розмаїто репрезентують літературно - мистецькі пошуки західноукраїнських авторів. У пізніших оповіданнях, повістях, романах письменниця яскраво зобразила боротьбу народних мас проти гнобителів, викрила духовне убозство провінційного панства, створила колоритні образи поборників інтересів трудового люду.

Засобами художнього слова, за допомогою алегоричних прийомів він відобразив безправне становище селянства, свавілля поміщиків, паразитизм, лицемірство і прислужництво чиновників, з теплотою змалював високі моральні риси простих людей. У них письменник глибоко відобразив життя, побут і психологію різних верств українського суспільства, правдиво змалював образи борців проти соціальної несправедливості, героїчні і трагічні сторінки української історії. Прозаїк, поет, драматург, перекладач, публіцист, критик, педагог, фольклорист, етнограф, мовознавець, видавець, редактор, громадський діяч — ось який широкий діапазон його діяльності. У низці поетичних, прозових, драматичних, публіцистичних творів він з великою любов ю змалював боротьбу народних мас проти польсько - шляхєтського гніту, переконливо відтворив життя україни за часів козаччини і гетьманщини.

Франко (1856— 1916) — український письменник, який плідно працював в усіх жанрах літератури, стежив за світовим літературним процесом, ставив у основу своїх творів високі ідеї, за які наполегливо боровся як критик та громадсько - політичний діяч. Використавши здобутки вітчизняної і зарубіжної літератури, письменник збагатив українську прозу новою проблематикою й образами, вивів її на світові обшири.

Бориславські оповідання та повісті, твори з життя села, тюремні оповідання, дитячі, сатиричні твори, казки, оповідання та повісті з життя інтелігенції. Залишалися на рівні першого періоду творчості каменяра, тісно пов язаного з добою досить примітивного реалізму, тобто з домішкою етнографізму та суспільницької тенденції, інші виривалися з цих тісних рамок. Маковея — у жанрі невеликих сатиричних нарисів, відтворенні картин із життя галицького мішанина чи провінційного галицького та буковинського інтелігента.