дипломатичний протокол та етикет підручник

дипломатичний протокол та етикет підручник

Будь - яке порушення його вимог, навіть ненавмисне, розглядається як нанесення шкоди престижу, гідності та честі держави, політичним, економічним і іншим зв язкам країни, її престижу.

Дозволяється в ньому і порядок старшинства дипломатичних представництв, який визначається залежно від часу вступу їх глав на посаду, тобто від часу вручення вірчих грамот. У радянському союзі порядок прийому закордонних гостей визначався в основному рішеннями вищих партійних органів, на основі яких складалися рекомендації міністерства закордонних справ (мзс). Урочисту зустріч в аеропорту за участю почесної варти трьох видів збройних сил рф і виконанням державних гімнів, супровід від аеропорту до резиденції ескорту мотоциклістів, проведення офіційного прийому з обміном промовами, вручення високому гостю пам ятних подарунків, організацію ряду інших церемоній. При підготовці цих документів потрібно пам’ятати найголовніше — йдеться про спілкування держав та урядів, рівних суб’єктів міжнародного права, і будь - яке приниження прав, достоїнств, престижу іншої суверенної держави абсолютно неприпустиме.

Особиста нота надсилається з надзвичайно важливих питань і містить у собі інформацію про подію особливої політичної ваги (наприклад, зміну державного устрою, оформлення домовленості з того чи іншого важливого питання двосторонніх відносин тощо). Особисту ноту використовують для інформування про тимчасовий чи остаточний від’їзд глави дипломатичного представництва з країни, для відрекомендування тимчасового повіреного у справах, надсилається у відповідь на отриману особисту ноту.

Прем’єр - міністру, голові парламенту, міністру закордонних справ чи послу (якщо він має особистий ранг посла) прошу вас, пане прем’єр - міністре (пане міністр, пане посол) прийняти запевнення у моїй вельми високій (до вас) повазі або користуюся нагодою, щоб поновити вашій високоповажності запевнення. Віце - прем’єр - міністру, заступнику міністра, посланнику, раднику - посланнику, директору департаменту (якщо вони не мають особистого рангу посла) прошу вас, пане віце - прем’єр - міністр (пане міністр, пане директор), прийняти запевнення у моїй високій повазі. Прем’єр, міністр) повіреному у справах (у ранзі посланника) прошу вас, пане міністр, прийняти запевнення у моїй високій повазі тимчасовому повіреному у справах прошу вас, пане тимчасовий повірений у справах, прийняти запевнення у моїй глибокій повазі особисті ноти дипломатичних представників окремих держав можуть закінчуватися й інакше, а саме.

У ноті - відповіді у порядку взаємності доцільно вжити такі ж компліменти, бо зміна компліменту може бути розцінена адресатом як така, що має певне значення. У нинішніх умовах динамічного світового розвитку, у спілкуванні глав держав та урядів, міністерств закордонних справ усе більше утверджується практика обміну особистими листами, посланнями з найважливіших проблем світової політики.

З формальної точки зору, ці документи можна зарахувати до категорії особистих нот, але, зважаючи на високе становище як відправника, так і отримувача, а також на важливість змісту цих документів, їх прийнято виділяти в окремий вид дипломатичного листування. Найпоширенішим документом дипломатичного листування в сучасному світі є вербальні ноти, за допомогою яких міністерства закордонних справ і посольства ведуть між собою офіційні діалоги.

Текст вербальних нот складається від третьої особи, друкується на нотному бланку, має вихідний номер і дату відправлення, після тексту ставиться печатка мзс або дипломатичного представництва, нота не підписується. Комплімент може опускатися, якщо в ноті міститься протест у зв’язку з діями співробітників посольства чи держави, які трактуються як незаконна діяльність або грубе порушення норм поведінки.

Комплімент не вживається в нотах про оголошення трауру в країні, з висловлюваннями співчуття, а також за принципом взаємності, якщо в тій чи іншій країні компліменти в дипломатичній практиці не застосовуються взагалі. При складанні тексту ноти протесту завжди слід пам’ятати, що вона може бути відхилена адресатом, а це, як правило, потягне за собою загострення конфлікту з далеко не визначеними наслідками.

Сьогодні держави будують між собою відносини на двосторонній основі як рівноправні суверенні члени світового товариства, а тому колективна нота (дипкорпусу в цілому або групи посольств) може розглядатися як демарш, спроба здійснювати тиск, що не може не викликати адекватної реакції. Щоб запобігти небажаним формам колективного демаршу, використовується форма надсилання ідентичних нот, у яких викладається практично однакова точка зору кількох держав на одну і ту ж проблему.

У сучасній дипломатії все більше практикується обмін нотами безпосередньо між урядами, що є свідченням зростаючої ролі зовнішньої політики, підвищення рівня відповідальності дипломатів за вирішення кардинальних проблем сучасного світу.

Він здебільшого адресується знайомим офіційним особам і пов’язаний з якоюсь особистою послугою або стосується питань, які є предметом офіційних переговорів чи листування. Приватний лист напівофіційного характеру пишеться на спеціальному бланку (наприклад, бланку міністра закордонних справ, посла) меншого формату, навіть на піваркуша або на звичайному поштовому папері. Меморандум — це документ, в якому розглядається фактична сторона того чи іншого питання, аналізуються його окремі найважливіші аспекти, викладається арґументація на захист своєї позиції або дискутується позиція протилежної сторони.

Додання меморандуму до ноти, з одного боку, дає можливість скоротити текст ноти, а з іншого — дозволяє ґрунтовніше викласти проблему, яка є предметом нотного листування. Крім вищеназваних традиційних документів дипломатичного листування, нині все частіше використовуються і нові документи, до яких належать декларації, послання, заяви глав держав, урядів, міністрів закордонних справ, законодавчих органів влади з питань зовнішньої політики, а також телеграми.

Надсилання телеграми у зв’язку із вступом на посаду глави держави — це не тільки ознака ввічливості, прийнятна в міжнародній практиці, але й показник рівня та характеру відносин між державами, привід для того, щоб ще раз продемонструвати бажання й надалі поглиблювати й розширювати співробітництво. У дипломатичній практиці досить часто використовується такий вид документа як заява міністерства закордонних справ тієї чи іншої країни, де подається оцінка певних подій, ставлення до них мзс, що часто може розглядатися як позиція глави держави або уряду.

Ми закликаємо індію та пакистан виявляти стриманість і зваженість, утримува­тися від поспішних необачних кроків, що можуть спричинити подальшу ескала­цію напруженості в регіоні. За цих умов особливої актуальності набуває необхідність докорінного перегляду позиції індії та пакистану щодо розвитку ракетних і військових ядерних про­грам. В україні переконані, що беззастережне дотримання обома країнами вимог резолюції 1172 ради безпеки оон, продовження відкритого і конструктивного діалогу, розпочатого в лахорі, та активний пошук додаткових заходів з метою розбудови довіри і стабільності в регіоні відповідатимуть інтересам міжнарод­ного миру та безпеки.

Україна, як головуюча країна в спеціальній міжнародній групі з проблем ядерних випробувань в південній азії, готова активно сприяти досягненню цієї благородної мети.

ємною складовою якої є подальший розвиток і удосконалення демократичних інститу­тів, приведення їх у відповідність із загальноєвропейськими нормами і стандартами.

В україні із задоволенням відзначили відповідні заяви голови комітету мініст­рів ради європи та єс, а також висновок венеціанської комісії, в яких дана позитивна оцінка рішенню конституційного суду україни, а також наступним діям президента україни.

Мзс україни вважає, що ухвалений за результатами обговорення документ не відображає реальної ситуації в україні і є зневагою до конституції, конститу­ційного суду та законодавства україни, до всіх гілок влади.

Абсолютно неприпустимим є заклик до президента україни відкласти прове­дення референдуму в україні, а відтак — порушити конституцію україни та рішення конституційного суду.

Рішення парє не враховує основні принципи демократії, відповідно до яких носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, воно ставить під сумнів право народу україни визначати і змінювати свій конституційний лад. Водночас звертає на себе увагу упереджене і вибіркове виконання висновку венеціанської комісії, якій самою парламентською асамблеєю було доручено провести ретельну юридичну експертизу рішень державних органів україни щодо всеукраїнського референдуму.

Незважаючи на ухвалення так званої рекомендації парє, україна як повно­правний член ради європи і надалі плідно співпрацюватиме з усіма її органами з метою подальшого утвердження демократії та прав людини як у нашій держа­ві, так і в європі в цілому.

Під час бесіди було також домовлено, що в рамках запланованих на 15—16 березня цього року українсько - британських консультацій з питань експортного контролю сторони всебічно обговорять проблеми незаконного постачання озброєнь та військової техніки в країни африки.

У контексті занепокоєння стосовно багаторічної неврегульованості придні­стровського конфлікту, зрозумілим є намір єє та сша дати чіткий сигнал щодо необхідності результативних зрушень у триваючому переговорному процесі. Україна повністю підтримує заклик єє і сша до обох сторін конфлікту роз­почати інтенсивні переговори з метою пошуку мирного вирішення конфлікту при повній повазі до територіальної цілісності молдови.

Так, під час засідання постійної наради експертів, яка відбулася у республіці молдова 27—28 лютого, було досягнуто значного прогресу в узгодженні засад врегулювання придністровського конфлікту на базі федеральної концепції, яка запропонована у київському документі. Україна сподівається на досягнення повного розуміння у відносинах між сто­ронами конфлікту стосовно взаємної відповідальності за стабільність і безпеку в регіоні. Україна поважає рішення єє та сша щодо обмежень пересувань та їхнє право запроваджувати будь - які заходи, які вбачаються необхідними для прискорення придністровського врегулювання. Поряд з цим, україна продовжуватиме здій­снювати цілеспрямовану політику в напрямку підтримки переговорного про­цесу і послідовного виконання своїх обов. До дипломатичних документів належать також заяви і виступи представників держави на міжнародних конференціях і в міжнародних організаціях (оон, обсє, парє); їхні відповіді на звернення або запитання представників громадських організацій чи окремих осіб; кореспондентів щодо найбільш актуальних проблем зовнішньої політики, виступи на дипломатичних прийомах. Комюніке — це офіційне повідомлення про результати переговорів, яке може бути коротким — у вигляді повідомлення, або більш широким, з викладенням змісту переговорів чи досягнутих угод та їх публікацією. Комюніке відрізняється від усіх інших дипломатичних документів, перш за все, тим, що це документ двосторонніх та багатосторонніх переговорів, і він також в обов’язковому порядку узгоджується сторонами, і за своїм характером належить до міжнародно - правових документів. Це — звернення до парламентів інших держав, наприклад, з питань ядерної безпеки, роззброєння, попередження конфліктів тощо, а також спільні комюніке за наслідками візитів та переговорів парламентаріїв. Нині в міжнародному спілкуванні бере участь майже 300 держав, кожна з яких має свої соціально - економічний та суспільно - політичний устрій, історію, культуру, мову, релігію, традиції. Нормальне спілкування було б неможливим, якби всі вони не дотримувалися загальних принципів взаємовідносин, у першу чергу таких, як повага до державного суверенітету і національної незалежності, невтручання у внутрішні справи іншої держави, дотримання рівності між державами, територіальна цілість, дотримання умов міжнародних угод і договорів, суворе виконання взятих на себе зобов’язань. Церемоніал — це офіційно прийнятий розпорядок урочистих прийомів, процесій (церемоніал зустрічі глави держави під час офіційного візиту, церемоніал вручення вірчих грамот і вступу посла на посаду, церемоніал підписання міжнародних договорів тощо). Відсутність у минулому більш або менш розроблених і загальновизнаних норм, про що йшла мова вище, постійно створювала незручності у взаємовідносинах між сторонами і навіть зумовлювала їх конфлікти.

Віденський (1815) і аахенський (1818) конгреси вперше в міжнародній практиці ухвалили спеціальні постанови, що стосуються дипломатичних відносин і, зокрема, питання визначення старшинства дипломатичних представників. Нині віденська конвенція про дипломатичні зносини є базовим міжнародно - правовим документом, який регулює дипломатичну діяльність суб’єктів міжнародного права. У конвенції зафіксовані ранги дипломатичних представників, порядок визначення їхнього старшинства, привілеї та імунітети дипломатів, їхній статус, права та обов’язки та інші сторони дипломатичної місії держави та її агентів. На основі цих документів, а також на основі двосторонніх угод і внутрішньодержавного законодавства здійснюється врегулювання тих питань, які виникають у процесі спілкування між сторонами.

Усі держави зобов’язані дотримуватися цих положень, незважаючи на те, що в актах міжнародного права немає чітких, письмово зафіксованих вимог це робити.

— визнанні нових держав; — встановленні дипломатичних відносин; — призначенні глав дипломатичних представництв; — врученні вірчих грамот; — здійсненні дипломатичних візитів; — проведенні бесід і переговорів; — дипломатичному та особистому листуванні; — організації дипломатичних прийомів; — підписанні договорів та угод; — скликанні міжнародних нарад та конференцій; — організації зустрічей та проводів офіційних делегацій; —відзначенні різних святкових та траурниx подій. Будь яке порушення цих норм (наприклад, недотримання правил розсадки на офіційних прийомах, під час переговорів, запізнення чи ранній (без спеціального попередження господаря) відхід з прийому) може розцінюватися як певний демонстративний крок або елементарне невігластво і вплинути на зниження авторитету держави на міжнародній арені, а часом і спричинити напругу в міждержавних відносинах. Справа у тому, що австралія — колишній домініон англії, потім союзник, що входить у співдружність націй, де в більшості випадків англійський монарх вважається головою держави.

Тут треба особливо зважати на те, щоб прапор був піднятий правильно з урахуванням його кольорів або інших важливих символів (у деяких країнах, наприклад, перевернений державний прапор означає стан війни). Принцип рівності держав проявляється у дотриманні альтернату в підготовці двосторонніх договорів та угод, по - чергового старшинства на офіційних заходах, упорядкованої розсадки дипломатичних представників згідно з їхніми класами та рангами.

Агреман (від французького agrement — згода) на призначення посла та екзекватура на призначення консула, церемоніал вступу дипломатів на посади, форма одягу, оформлення та використання візитних карток — усе це необхідні атрибути посольського та консульського права держав. Потрібні були століття, щоб покласти край конфліктам через почуття приниження престижу, що часто виникали між королівськими дворами та дипломатичними представництвами.

Однак, буває важко уникнути непорозумінь, оскільки влада, що не дотримується цих правил, інколи демонстративно відмовляється від зобов’язань, взятих на себе, виходячи із загальних інтересів. Будь - яке порушення цих правил може створити труднощі для сторони, що його допустила, бо їй доведеться принести вибачення і знайти спосіб виправити помилку.

Вони базуються на належній повазі до традицій та місцевих звичаїв, до їхніх завдань належить не порушення встановленого порядку, а зміцнення того, що отримало загальну згоду.

У різних країнах допускаються різні варіації урочистості офіційних заходів, кількості їх учасників і, якщо це може бути приємним для гостя, певні відступи від загальноприйнятих правил. Так, наприклад, у деяких слов’янських країнах, у тому числі й в україні, високих гостей, як правило, зустрічають хлібом і сіллю, в індії та індонезії почесного гостя увінчують вінком або гірляндою квітів. Але тут свою роль відіграють життєві реалії, зміни в суспільно - економічному ладі, політичні процеси, що відбуваються на міжнародній арені, науково - технічні досягнення тощо. При цьому мається на увазі, що нота може бути складена як від першої, так і від третьої особи, проте, на відміну від вербальної ноти, має бути обов язково підписана. Міністерство закордонних справ царської росії вважало за можливе зноситися з австро - угорським посольством у петербурзі лише за допомогою вербальних нот. Проте відхилення від загальноприйнятих канонів дипломатичного листування розцінювалося компетентними спостерігачами як серйозна ознака напружених стосунків між двома країнами.

Як зауважив дослідник, це було передвістям того, що трапилося через п ять років, коли росія та австро - угорщина опинилися по різні боки барикад у ході першої світової війни.

В наш час вербальні ноти усталилися в дипломатичному вжитку і нікому не спаде на думку розглядати направлення вербальної ноти на адресу того чи іншого посольства як вияв недоброзичливості. Що стосується такої форми дипломатичного листування, як пам ятна записка (aide - memorie), то в дипломатичній практиці застосовуються два види цього документа. Головна мета пам ятної записки - полегшити дальше просування справи та попередити можливість неправильного трактування чи розуміння бесіди або усної заяви.

Меморандум - документ, у якому розглядається фактична сторона того чи іншого питання, дається аналіз його окремих аспектів, аргументація па захист своєї позиції та дискусія щодо позиції протилежної сторони.

Сатоу зауважує, що цей вид дипломатичного документа нерідко являє собою детальне викладення фактів та аргументів, що з них випливають, і нічим, по суті, не відрізняється від ноти, за винятком того, що меморандум не починається і не завершується формулою ввічливості і не повинен мати підпису.

На його думку, форма меморандуму має ту перевагу, що дає змогу в суб єктивній формі викласти завдяки певній кількості фактів об єктивну точку зору з того чи іншого важливого питання. Приватні листи напівофіційного характеру надсилаються знайомим офіційним особам у випадках, пов язаних із наданням певної особистої послуги (подяка за запрошення, прохання про сприяння), або з питань, порушення яких у офіційній обстановці є небажаним з тих чи інших причин. Особиста нота пишеться від імені першої особи, вербальна - від третьої, пам ятна записка - в безособовій формі; особиста та вербальна нота починаються та закінчуються формулою ввічливості, а в пам ятних записках та меморандумах такі формули відсутні. Приватний лист напівофіційного характеру надсилається офіційним особам у випадках, коли потрібна будь - яка допомога у вирішенні питань, які є предметом офіційної переписки або переговорів, з метою підкреслити зацікавленість автора в даній справі або прискорити вирішення питань шляхом використання впливу особи, якій направляється лист. інтенсифікація міжнародного, в тому числі дипломатичного, життя за останні півстоліття спричинила появу нових форм дипломатичного листування між державами, розширила його традиційні, канонічні рамки і надала дипломатичному листуванню вагомішого громадського резонансу.

Завдяки особливому статусу відправника й отримувача, тій вищій відповідальності, яку несуть кожний із них у своїй країні, особисті послання як за своїм змістом, так і за формою відрізняються від інших форм дипломатичних документів, у тому числі й від особистої ноти в загальноприйнятому розумінні. Це зумовлене тим, що, як правило, в посланнях розглядаються не лише значні, а й термінові міжнародні питання, на доставку ж оригінала адресатові потрібен певний час. Заява (уряду, міністерства закордонних справ) на відміну від документів власне дипломатичного листування не є прямим зверненням до певної держави чи держав і тому не обов язково вимагає офіційної відповіді. Заява уряду (міністерства закордонних справ) часто має більше смислове навантаження, аніж класичні документи дипломатичного листування, наприклад ноти чи меморандуми.

У багатьох випадках такі заяви та виступи оформлюються як офіційні дипломатичні документи, реєструються як документи міжнародних нарад та конференцій, міжнародних організацій. Основним є виступ, який оприлюднюється в ході загальної дискусії (з такої загальної дискусії розпочинають свою роботу сесії генеральної асамблеї оон), в якому уряд, крім викладення своєї позиції з актуальних міжнародних питань, своїх конкретних пропозицій, роз яснює також основні принципи та головні напрями власної зовнішньої політики.

Цей документ інформує про те суттєве, що з явилося у ході пере говорів, чи то в галузі спільних міжнародних проблем, чи то в галузі двосторонніх відносин. Мета другої частини заключного документа - зафіксувати кінцеві результати зустрічі, наголосити на спільності поглядів і позицій, правильно розставити акценти.

У разі неможливості досягнути високого ступеня узагальнення сторони висловлюють свої позиції щодо політичних, економічних, науково - технічних, культурних, екологічних тощо проблем. Зокрема, не пишуть, що між міністрами (учасниками переговорів) та главою держави (уряду) відбулися переговори, а зазначаються, що міністр був прийнятий главою держави (уряду). Хід переговорів характеризують також зазначенням про дружню чи сердечну атмосферу, про атмосферу згоди, взаєморозуміння, про відвертість обміну думками.

У останньому абзаці підкреслюється значення загального результату переговорів, що відбулися, для розвитку відносин між двома країнами, для справи міжнародної безпеки.

Документи внутрішньовідомчого листування - це документи, що стосуються зв язку закордонних дипломатичних представництв з центром і включають в себе переписку з мзс та іншими державними, рідше з недержавними, структурами по конкретних проблемах відносин з країною перебування або багатосторонніх міжнародних відносин. В свою чергу документи внутрівідомчого листування умовно можна поділити на документи, що стосуються лише свого відомства, і документи міжвідомчого листування. Службова записка - це форма службового документа, яким дипломат інформує керівництво дипломатичної установи про події та факти, які мали місце або відбудуться в найближчому майбутньому і матимуть безпосередній чи опосередкований вплив на діяльність закордонної установи і вносить відповідні пропозиції. Доповідна записка - це форма службового документа, в якому дипломат інформує про виконану роботу чи про ситуацію, що склалася у зв язку з виконанням дорученого завдання. Довідка про країну перебування містить стислу характеристику її політики, економіки, культури, державного устрою, преси, партій, інформацію про її геополітичне становище, короткі відомості з історії і т. Дається характеристика правлячим партіям, угрупованням, коаліціям; вказується на стосунки між гілками влади (законодавчою, виконавчою, судовою); визначаються гострі питання поточного моменту, як політичного, так і економічного плану; місце україни в зовнішньополітичній стратегії країни перебування тощо. Для широкого використання готується загальна довідка (до 5 сторінок), і в ній даються тільки схематичні відомості, без розкриття специфічних, гострих проблем і оцінок - стан співробітництва в гуманітарній сфері (наука, освіта, культура, охорона здоров я), а також проблеми національних меншин, специфіку релігійного життя. Матеріали цієї довідки можуть містити специфічні відомості, що стосуються регіонального співробітництва, проблем стосунків, включаючи історичний аспект. В процесі тематичні довідки та інформації діяльності дипломатичного представництва готуються й інші, які дають оцінку того чи іншого напряму життя і діяльності країни перебування, особливо в контексті можливого роз витку подій та їх впливу на відносини з україною. Біографічні довідки про політичних і державних діячів країни перебування містять, як правило, хронологічні дані щодо основних подій в їх житті, службовій кар єрі, участі у виборних органах. В принципі, якихось усталених правил підготовки довідково - інформаційних матеріалів не існує, але для них характерна одна вимога - чіткість, ясність і послідовність викладу, висвітлення всіх найважливіших аспектів проблеми і, що найголовніше, об єктивність. В довідці повинні бути викладеними причини виникнення питання, логічний розвиток його вирішення до моменту завершення, з урахуванням часу підготовки документа. Дуже корисним буває обговорення окремих тематичних довідок на референтських нарадах або у “вузькому колі”, в залежності від специфіки теми, що викладається у довідці. оперативний, в якому дається інформація про всі виступи місцевих змі щодо україни, її внутрішньої і зовнішньої політики, відображають ставлення до керівництва держави; - тематичний, який направляється для використання в територіальних управліннях і висвітлює певну тему публікацій і передач місцевих змі у певному часовому відрізку; - “україна на сторінках і в передачах змі” - інформаційно - аналітична довідка узагальнюючого плану (готується, як правило, не менше двох разів на рік). Огляди преси повинні бути максимально стислими і відображати найголовніше, що стосується внутрішньої і зовнішньої політики україни або подій, до яких у даний момент привернута увага міжнародної громадськості. Особливо важливі і цікаві публікації доцільно перекладати повністю і надсилати за призначенням як до управління інформації, так і до відповідного функціонального або територіального управління. Окрім огляду преси в кожному дипломатичному представництві повинна вестись хроніка подій, до якої, як правило, включаються найважливіші з цих подій, а також візити, переговори, конференції і симпозіуми; перераховуються основні питання, які на них вирішувались або розглядались. До інших інформаційно - довідкових матеріалів належать анотації окремих книг, брошур, переклади статей, записи текстів цікавих теле або радіопередач, огляди парламентських дебатів, різного роду статистичні дані, які можуть містити актуальні інформаційні матеріали про зовнішню і внутрішню політику країни перебування, її державних, політичних і громадських діячів, про інші події, що так чи інакше мають відношення до україни, впливають на її імідж або відносини з нею. По - перше, в ньому має бути дана оцінка виконання пріоритетних завдань двосторонніх відносин по стратегічних напрямах зовнішньополітичної діяльності україни.

По - третє, звіт повинен бути чітко структурованим згідно з інструкцією і вимогами мзс, складатися з цільних блоків, які в свою чергу мають подаватись, виходячи із значимості подій чи заходів та їх хронологічного порядку.

По - четверте, між планом роботи за звітний рік, самим звітом і планом роботи на наступний період повинен існувати органічний зв язок, оскільки в цьому полягає послідовність і спадковість в діяльності і реалізації зовнішньої політики україни.

хроніка двосторонніх контактів з країною перебування за звітний період (дати і основна мета зустрічей глав держав, урядів, парламентів, міністрів за кордонних справ, назви і дати укладених документів); - перелік чинних міжнародних угод між україною і країною перебування в хронологічному порядку відповідно до дати набуття чинності; річний звіт готується протягом кількох останніх місяців поточного року з метою поглибленого аналізу та осмислення діяльності диппредставництва за звітний період. Річні звіти глибоко аналізуються у відповідних підрозділах мзс, виходячи з них можуть готуватися висновки і пропозиції для адміністрації президента україни, парламенту та уряду, міністерств і відомств. Політичні листи, чи політичні записки готуються при потребі доповісти центру про важливі події, які сталися в країні перебування і мали вплив на стан політичної ситуації в ній, а також двосторонніх відносин. Готуються також звіти дипломатів (в першу чергу керівного складу) про поїздки по країні перебування, в яких викладається зміст бесід і характер зустрічей, дається оцінка політичної і економічної ситуації в регіонах, робляться висновки і вносяться пропозиції. Окремі звіти складаються представниками інших відомств (мвс, держмитслужба, міноборони), які представлені в посольстві, і ці матеріали також використовують ся при складанні звітів про роботу посольства в цілому.

Важливими аналітичними документами інформаційно довідкового характеру є звіти за підсумками візитів глави держави (глави уряду, міністра закордонних справ), в яких стисло відображаються результати візиту, відпрацьовуються рекомендації по розвитку двосторонніх відносин, вносяться пропозиції щодо конкретної і практичної реалізації досягнутих домовленостей. Окремо слід виділити листування між дипломатичним представництвом і центром з питань адміністративно - господарської та фінансової діяльності (фінансова звітність, проблеми матеріально - технічного забезпечення, нормативні документи). Багато уваги кожне представництво приділяє листуванню з іншими відомствами і установами україни по їх запитах, а також по запитах окремих громадян, що стосуються в першу чергу економічних і правових проблем, а також конкретних життєвих потреб громадян україни.

Не маючи змоги заперечувати сам факт існування держави, уряд іншої країни не встановлює з нею дипломатичні відносини, але, незважаючи на це, вступає з нею в ділові контакти, як правило, торгівельні. Воно передбачає встановлення дипломатичних відносин, заснування за взаємною домовленістю дипломатичних представництв, розвиток взаємовигідних торговельних, економічних, культурних та інших зв язків. Глави знов утвореної держави, який повідомляє про утворення держави і висловлює бажання встановити дипломатичні відносини, і глави держави, який, отримавши цю телеграму, повідомляє про визнання держави та згоду встановити дипломатичні відносини.

Конкретні переговори щодо встановлення дипломатичних відносин можуть бути доручені урядовій делегації, яка виїздить на святкування з нагоди проголошення в країні незалежності, або одному із дипломатичних представництв за кордоном. Під час таких переговорів домовляються про сам факт встановлення дипломатичних відносин, рівні дипломатичних представництв, якими будуть обмінюватися сторони, про строк вступу в дію досягнутої угоди.

Домовляються також про форму документа, який зафіксує угоду, про порядок і строк публікації цього документу чи тільки повідомлення (комюніке) про угоду.

При заснуванні дипломатичного представництва держава перебування повинна сприяти акредитуючій державі в придбанні на своїй території згідно із своїми законами приміщень, необхідних для її представництва, або падати допомогу акредитуючій державі в одержанні приміщень будь - яким іншим шляхом. Сьогодні більшість держав, а в україні всі держави, які мають з нею дипломатичні відносини, призначають у країну перебування глав своїх представництв у ранзі надзвичайного і повноважного посла. Деякі країни своїм посольствам надають специфічні назви, але це зовсім не позначається на їх офіційному статусі і поширенні на них і їхніх співробітників імунітетів і привілеїв, передбачених віденською конвенцією 1961 року “про дипломатичні зносини”. Про старшинство членів дипломатичного персоналу посольств відомству закордонних справ країни перебування повідомляють глави дипломатичних представництв. У посольствах україни відповідно до міжнародної практики зразу ж після посла, який очолює весь склад посольства, згідно із своїми повноваженнями, іде дипломат, який заступає посла під час відсутності, як тимчасовий повірений у справах. У ньому за алфавітом наводиться перелік держав, з якими україна має дипломатичні відносини і представництва яких є у києві, а також представництв міжнародних організацій, прирівняних за положенням та пільгами до дипломатичних. Дипломатичному корпусу, запрошеному на офіційні прилюдні заходи та церемонії, надається перше почесне місце у безпосередній близькості від глави держави чи уряду, які присутні на цьому заході або церемонії. Однак у деяких країнах цього правила не додержуються і традиційно дуайєном призначається представник ватикану - нунцій або навіть посол колишньої колоніальної держави.

Виступає на захист привілеїв дипломатичного корпусу, якщо у дипломатів є претензії до місцевих властей щодо недостатньої поваги до іноземних представництв. Загальноприйнято, що у зв язку з відбуттям будь - якого посла на батьківщину після закінчення його місії у країні перебування, дуайєн організує прийом і вручає йому від імені глав дипломатичних представництв пам ятний подарунок. Держава може призначати одного і того ж главу свого дипломатичного представництва в одну або кілька держав, одержавши, безумовно, на це згоду цих держав. Якщо акредитуюча держава акредитує одного і того ж главу представництва в декількох державах, то вона може заснувати дипломатичне представництво, очолюване тимчасовим повіреним у справах, у кожній державі, де глава представництва не має постійного місця перебування. Відповідно до існуючої практики глава дипломатичного представництва або інший член дипломатичного персоналу представництва може діяти і як представник акредитуючої держави при будь - якій міжнародній організації. Попередня аудієнція у міністра зс країни перебування після прибуття посла чи посланника та передання міністру копії вірчих грамот; порядок призначення глави дипломатичного представництва в країну його майбутнього перебування передбачає, як прийнято у міжнародній практиці, попереднє отримання від уряду цієї держави згоди (агреману) на його призначення. Для тимчасово повіреного у справах агреману не потрібно, оскільки він заміщає главу представництва тільки в тих випадках, коли він тимчасово не може виконувати своїх функцій (у зв язку з відпусткою, від їздом за викликом свого уряду тощо). “акредитуюча держава повинна бути переконаною в тому, що держава прибуття дала агреман на ту особу, яку вона передбачає акредитувати як главу представництва у цій державі”. Розголошення відомостей про факт запиту агремана і особливо при відмові в наданні агреману, може привести до дуже негативних наслідків, а інколи і ускладнити відносини між зацікавленими державами.

Якщо відповідь негативна, або її не отримано взагалі, вся процедура запиту на агреман повторюється знову, доки не буде отримано згоду на нову кандидатуру (термін для відповіді - до одного місяця). При будь - якому від їзді із країни перебування - тимчасовому чи постійному - глава дипломатичного представництва надсилає міністерству закордонних справ особисту ноту, у якій сповіщає про свій від їзд із країни.

Останнім часом у зв язку з ростом кількості дипломатичних представництв все більше посольств з цього питання направляють міністерствам закордонних справ замість особистих вербальні поти.

У будь - якому із цих варіантів міністерство закордонних справ підтверджує одержання ноти і формальності з призначенням тимчасового повіреного у справах на цьому закінчуються. У тому випадку, якщо тимчасовий повірений має виїхати із країни, він також надсилає до міністерства закордонних справ особисту або вербальну ноту, в якій повідомляє про свій від їзд і називає прізвище нового тимчасового повіреного у справах. У день приїзду або наступного дня посол, якщо не було домовленості про візит під час його зустрічі, надсилає лист міністру закордонних справ, повідомляючи його про своє прибуття та про бажання нанести візит. Вірчі грамоти приймає глава держави у своїй офіційній резиденції (в україні в маріїнському палаці); на церемонії ї присутні високопоставлені представники з боку глави держави та міністерства закордонних справ; посла супроводжують члени дипломатичного персоналу посольства; при врученні можливий обмін промовами (але не скрізь); після вручення грамот глава держави дає послу так звану приватну аудієнцію (бесіда з послом); у деяких країнах, у тому числі в україні, послу надаються військові почесті - у резиденції глави держави вишиковується почесний караул. Після цього він наносить візит міністру закордонних справ або його першому заступнику, щоб представитись і передати йому копії вірчих грамот, а також текст промови, яку він має виголосити під час вручення вірчих грамот президенту.

Вірчі грамоти - це документ, який свідчить про представницький характер дипломатичного представника та дає право на акредитацію його в іноземній державі. Вірчі грамоти підписує глава держави, що призначає дипломатичного представника, і адресуються вони главі держави, яка приймає дипломатичного представника. Послам і посланникам, а також інколи спеціальним делегаціям, які направляються за запрошеннями в ту чи іншу країну на святкування проголошення незалежності чи вступу на посаду глави держави, а також для участі в траурних церемоніях тощо. Дипломатичному представникові iii класу - постійному повіреному в справах - видаються не вірчі грамоти, а лист міністра закордонних справ на ім я міністра закордонних справ країни, яка приймає цього дипломатичного представника. Оригінал вкладається у конверт, опечатується сургучною печаткою і вручається новим послом главі держави, якому адресовані вірчі грамоти під час офіційної урочистої церемонії. В разі доручення дипломатичному представникові вести переговори з якогось питання і доручення підписати будь - яку угоду чи договір, йому видається для такого конкретного випадку повноваження від імені уряду.