україна в умовах десталінізації 1953-1964 реферат

україна в умовах десталінізації 1953-1964 реферат

Разом з тим най - більш далекоглядні керівники партії і держави розуміли, що без певної де - мократизації суспільного життя абсо - лютно неможливе оновлення країни, прискорення економічного розвитку, підтримання високого рівня військо - вої, могутності. Хрущов звинуватив сталінську владу в неза - конних переслідуваннях народів у роки війни, розпалюванні національ - ної ворожнечі, численних репресіях повоєнного часу.

Боротьба за утвер - дження демократичних засад у всіх сферах життя, ліквідація жахливої спадщини сталінізму були оголошені стратегією політичного курсу партії. Впродовж корот - кого часу в республіці були знищені тисячі сталінських бюстів і пам ятни - ків, ім я сталіна було викреслено з найменувань майданів, вулиць, заводів, колгоспів, установ тощо. Частина ве - теранів громадянської війни і рево - люції, колишніх фронтовиків, та й взагалі - значна кількість людей, одурманених комуністичною пропа - гандою, ставилась до змін з певною обережністю. Хрущова, ка - тегорично виступив проти критики ситуації в республіці у 40 - ві - на почат - ку 50 - х років, закликав не допустити реабілітації творчих працівників, зви - нувачених в українському буржуазно - му націоналізмі. За статутом кпрс передбачалося на кожних чергових виборах оновлен - ня не менш як на чверть складу цк і його президії та обрання керівників парторганів лише на три строки, а секретарів первинних парторганізацій - не більш як на два. Хрущова викликали роздратування значної частини партноменклатури, яка за роки сталінського режиму звикла до гарантованості свого панівного становища і не бажала цього втрачати.

Очікування, пов язані з оздоровленням суспільства, економічним зростанням, підвищенням життєвого рівня народу, розвитком національних культур, виявилися марними.

Лук яненком, який свого часу закінчив юридичний факультет московського університету, а після цього був направлений на партійну роботу до західної україни.

Правозахисний рух в україні не став масовим з кількох причин, але головною було те, що тоталітарний режим мав щільну мережу своїх місцевих підрозділів, які були більш брутальними у своїх діях, ніж, скажімо, аналогічні служби в москві. Вузькість соціальної бази дисидентського руху пояснювалася тим, що він не сформулював чіткої соціально - політичної програми, зрозумілої не тільки інтелігенції, а й широким масам. Разом з тим най­більш далекоглядні керівники партії і держави розуміли, що без певної де­мократизації суспільного життя абсо­лютно неможливе оновлення країни, прискорення економічного розвитку, підтримання високого рівня військо­вої, могутності. Хрущов звинуватив сталінську владу в неза­конних переслідуваннях народів у роки війни, розпалюванні національ­ної ворожнечі, численних репресіях повоєнного часу.

Боротьба за утвер­дження демократичних засад у всіх сферах життя, ліквідація жахливої спадщини сталінізму були оголошені стратегією політичного курсу партії. Впродовж корот­кого часу в республіці були знищені тисячі сталінських бюстів і пам ятни­ків, ім я сталіна було викреслено з найменувань майданів, вулиць, заводів, колгоспів, установ тощо. Частина ве­теранів громадянської війни і рево­люції, колишніх фронтовиків, та й взагалі - значна кількість людей, одурманених комуністичною пропа­гандою, ставилась до змін з певною обережністю. Хрущова, ка­тегорично виступив проти критики ситуації в республіці у 40 - ві - на почат­ку 50 - х років, закликав не допустити реабілітації творчих працівників, зви­нувачених в українському буржуазно­му націоналізмі. За статутом кпрс передбачалося на кожних чергових виборах оновлен­ня не менш як на чверть складу цк і його президії та обрання керівників парторганів лише на три строки, а секретарів первинних парторганізацій - не більш як на два. Незважаючи на певну активізацію діяльності рад, профспілок, комсомо­лу, добровільного товариства сприян­ня армії, авіації, флоту (дтсааф), товариства червоного хреста, появу нових добровільних об єднань, поміт­ної демократизації політичного життя в україні все ж таки не відбулося. Апарат рад і нада­лі користувався різними пільгами, у тому числі 30 - процентною вартістю путівок до санаторіїв, персональними службовими автомобілями, позачерго­вим отриманням житла тощо. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранни­ми інтересами, запитами.

Окуджави, інших відомих російсь­ких письменників, творчість яких сприяла пробудженню критичної думки у суспільстві, пошукам прав­ди життя, осмисленню буття. Вони виступали проти русифікації, ущемлення демократії, прав людини, нерівності в становищі республік, жорстокості суворо централізованої тоталітарної системи, недотримання існуючої конституції, за свободу в пи­таннях художньої творчості. Однак і цього разу партійне керівництво не утрималося від менторського тону щодо митців, заявивши про неприпус­тимість відхилень у сфері музичного мистецтва від принципів соціалістич­ного реалізму.

У 50 - ті роки у розвитку світової ци­вілізації розпочався якісно новий етап, спричинений так званою науково - тех­нічною революцією (нтр), що супроводжувалася широким впроваджен­ням у виробництво розробок нової техніки, інтенсифікацією виробничих процесів, механізацією і автоматиза­цією трудомістких робіт. Нтр дала життя новим галузям промисловості, пов язаним із виробництвом автома­тичних і телемеханічних пристроїв, електронно - обчислювальних машин, штучних матеріалів, розвитком атом­ної енергетики та ін. Традиційні га­лузі індустрії — класична металургія, видобуток вугілля, важке машино­будування — вже не визначали рівень економічної могутності держави.

Та впровадження досягнень нтр вступило в суперечність з існуючою централізованою системою управлін­ня народним господарством, котра гальмувала цей процес. Дріб язкова опіка підприємств, часте коригування планів, концентрація у міністерських кабінетах більшості оперативних фун­кцій були основними перешкодами на шляху нтр. В результаті заводи і фабрики здобули більше мож­ливостей для придбання найновішого устаткування, раціонального викорис­тання місцевих ресурсів і науково - технічних кадрів. Лібералізацію суспільного життя, припинення терору та реабілітація жертв політичних репресій, часткове подолання сталінської „залізної завіси” та розширення контактів із зовнішнім світом, спроби реформування консервативної моделі держекономіки сприяли активізації творчих сил, піднесенню культурного життя. Починаючи з другої половини 50 - х рр а значно ширше і ак­тивніше наприкінці 50 - х — початку 60 - х рр у редакціях газет, на радіо ор­ганізуються відділи атеїзму.

Курс лек­цій з наукового атеїзму запроваджуєть­ся не тільки у вищих, а й у середніх спе­ціальних навчальних закладах, у стар­ших класах загальноосвітніх шкіл, професійно - технічних училищ, на кур­сах перепідготовки кадрів різних ла­нок. У мережі політичної освіти для дорослих і для працюючої молоді орга­нізуються теоретичні семінари, гуртки, масові школи з антирелігійною темати­кою, кількість слухачів яких постійно збільшувалася. Ре­лігійна громада мала право наймати священнослужителя тільки тоді, коли він отримував реєстраційне посвідчен­ня уповноваженого в справах культів при облвиконкомі. Народ намагалися переконати, що у вік космічних польотів і блискучих наукових досягнень xxстоліття ре­лігійне мислення е проявом відста­лості, реакційності і суперечить при­роді радянської людини - будівника комунізму.

Через прагнення будь - що втримати суспільство під своїм контролем та про­водити десталінізацію тільки у визна­чених межах, тоталітарний режим вступив у конфлікт з інтелігенцією. Чесні, талановиті письменники, по­ети, художники, юристи, представни­ки інших категорій інтелігенції, неза­лежно мислячі робітники та селяни гостро відчували наростання неблагополуччя в суспільстві, засилля центру, його дискримінаційну політику щодо україни.

В угорщині, потім польщі, східній німеччині, чехословаччині, розпаду світової колоніальної системи на рубежі 50 - 60 - х рр розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою 1948 р. Під­тримуючи ідеали національно - виз­вольної боротьби, дисиденти прагнули досягти мети конституційними мето­дами, шляхом проведення агітаційно - пропагандистських акцій. В центрі і на сході (київ, харківщина, донеччина, луганщина); в західній частині (львів­щина, івано - франківщина, тернопільщина, буковина); на півдні (оде­са, миколаїв, херсон). По - четверте, дисидентство, як полі­тично - національна течія, охоплювало різні соціальні прошарки населення — інтелігенцію (письменники, журна­лісти, літературознавці, вчителі, юри­сти, спеціалісти різних галузей народ­ного господарства), студентство, робіт­ництво тощо. Подібні позиції обстоювали об єд­нана партія визволення україни, що існувала у 1953 - 1959 рр створені у 60 - х роках український національний комітет (унк), український національ­ний фронт (унф) та інші організації. і при цьому ра­дянський уряд без кінця лицемірно заявляв, що в срср немає випадків притягнення до судової відповіда­льності з політичних мотивів, що в срср немає політичних в язнів. Головними акціями, проведеними українськими дисидентами, стали конференція в київському універ­ситеті з питань культури мови, що перетворилася в масову антирусифікаторську акцію, виступи інтелігенції біля пам ятників т. Широку хвилю протестів у середо­вищі прогресивної української інтелігенції викликала пожежа у фонді ук­раїнських рукописів київської публічної бібліотеки академії наук урср. У відповідь на правозахисну діяльність, виступу на підтримку справедливої боротьби кримських татар за повернення на істо­ричну батьківщину його спочатку було запроторено до психіатричної лікарні, а влітку 1964 р. Багатьом цей розрив коштував кар є­ри; когось він повів страдницьким шляхом в язнів сумління; деякі по­платилися за нього найвищою платою - власним життям. Спільний похід військ унр і зунр, що розпочався наприкінці липня 1919 p спочатку розгортався досить успішно — протягом серпня вони захопили вінницю, житомир, бердичів, попельню т. ) започаткована в роки війни політика “воєнного комунізму” з її продрозкладкою з кожним днем все поглиблювала прірву, що розділяла владу й основну масу населення – селянство. Скоропадського в листопаді 1917 р після того як держави антанти навіть не відповіли на пропозицію про мирні переговори, раднарком росії розпочав їх з німеччиною та її союзниками.

Частина ве­теранів громадянської війни і рево­люції, колишніх фронтовиків, та й взагалі — значна кількість людей, одурманених комуністичною пропа­гандою, ставилась до змін з певною обережністю. Хрущова, ка­тегорично виступив проти критики ситуації в республіці у 40 - ві — на почат­ку 50 - х років, закликав не допустити реабілітації творчих працівників, зви­нувачених в українському буржуазно­му націоналізмі. За статутом кпрс передбачалося на кожних чергових виборах оновлен­ня не менш як на чверть складу цк і його президії та обрання керівників парторганів лише на три строки, а секретарів первинних парторганізацій — не більш як на два. іван драч приніс перші вірші незвичайні і незрозумілі так, наче його не вчили, про що і як треба пи­сати… василь симоненко заговорив з україною в тоні надзвичайної щи­рості й відвертості. Народ намагалися переконати, що у вік космічних польотів і блискучих наукових досягнень xxстоліття ре­лігійне мислення е проявом відста­лості, реакційності і суперечить при­роді радянської людини — будівника комунізму.